Повномасштабне вторгнення ворога до України, яке почалося вже понад два роки тому, супроводжувалося та супроводжується потужною маніпулятивною кампанією з висвітлення окремих історичних подій та постатей у вигідному окупантам світлі. Простіше кажучи — експансія на наші землі супроводжується експансією на наш розум.
Захоплення культурного фронту розпочалося ще задовго до початку не лише повномасштабного вторгнення та навіть не з початком Революції Гідності і розгорнулося абсолютно у всіх сферах нашого культурного життя.
Одним із напрямів пропаганди росії – наведення неправдивих історичних нібито «фактів». І тут важливо розуміти – якщо ти знаєш історію – ти зможеш з легкістю відкинути ці брехні та навести чіткі аргументи.
Країни, які мають спільне минуле (не потрібно плутати це зі спільною історією!) та разом прожили великий та тривалий історичний шлях зараз перебувають у зоні історичного роздвоєння. Йдеться про те, що путінська росія прогне поглинути та знищити Україну, а ми натомість хочемо нарешті повністю абстрагуватися від «вєлікого русского брата», і показати світу, що ми вільна та незалежна держава з багатовіковою історією, і що ми не виникли десь там на узбіччях російських земель, а скоріше сталося навпаки. Це зробити дуже складно, адже росія розами розповсюджувала пропагандистську інформацію, яку нам зараз потрібно активно спростовувати.
Для чого ж росія поширює пропаганду про Україну?
Насправді можна наводити багато різних причин, але всі вони в кінцевому результаті дадуть нам як знищення української культури та мови серед самих Українців так і поширювання фейків стосовно України як «конфліктної частини росії» закордоном. І, судячи з досліджень, цей культурний тероризм, який здійснювався протягом багатьох років, спрацював успішно. Ми вже бачимо як наратив стосовно України як придатку чи колишнього регіону росії, який незаконно відділився, успішно засвоївся та продовжує активно поширюватися серед іноземців.
Як показало дослідження Vogs.uk у багатьох американських університетах історію України вивчають як «Київську росію» а війну, яка триває вже більше 10 років, називають «військовим конфліктом». Навіть книга з історії нашої держави, яка вийшла у 2022 році і начебто є «доповненою» все ще поширює цю пропаганду.
росія не нехтує жодним каналом комунікації і продовжує активно використовувати кожен із них. Це простежується у всіх сферах культурного життя та дуже добре показано в дослідженні «Велика російська брехня»
Візьмемо наприклад кінематограф. Ще у радянські часи кіно слугувало важливим пропагандистським майданчиком, воно було всюди, його показували у кінотеатрах, клубах, виставках і через те, що не було альтернативи, люди вірили картинці на екрані, і нікого не цікавило, що вийшовши на вулицю вони бачать геть інші реалії. Саме тоді зародилася ця довіра до кіно, яку дуже вправно використовують зараз російські пропагандисти для просування своїх наративів.
Як вам той факт, що російський фільм про відомого російського пропагандиста Навального отримав Оскар як найкращий документальний фільм? Чи той факт, що російських режисерів досі запрошують на фестивалі де ті поширюють брехню про війну та виставляють себе у ролі дисидентів?
Протягом багатьох років ми чуємо наративи про «вєлікую русскаю дєржаву, литературу, язик». Але хто визначає поняття «великий»? Кількість Нобелівських лауреатів? – ні бо в росії їх лише 5 а приміром в США – 17. Знаковістю творів? Знову ні, адже якщо заглибитися в сюжет, наверх знову вилізе все ж та сама пропаганда. Чому англійську, французьку, німецьку, італійську чи будь-яку іншу літературу ми не називаємо «великою»? А це все тому, що росія роками поширювала наративи, колонізувала та «зомбувала» захід, де тепер не існує такого поняття як українська культура та література. Є або радянська або російська.
«Мистецтво поза політикою» – говорять вони і продовжують запрошувати російський оперних співаків та музикантів виступати на сцені, дають нагороди та номінують на різноманітні мистецькі премії.
Особливе місце у всій цій культурній війні посідає саме історія. Адже якщо нема історії країни, якщо дискредитувати усі наявні факти то і відповідно зникне культура, як щось вигадане та неправдиве. Скільки разів ви вже чули, що України не існує? Думаю надзвичайно багато. І нам, українцям, зрозуміло, що якщо ми живемо в Україні то ми існуємо як українці. Але от із Заходом ситуація складніша. Важко донести меседжі про свою культуру, мову та традиції, коли там інколи не розуміють, що ми -самостійна держава. російська пропаганда спотворює факти, малюючи образ України як держави-агресора та руйнівника, вони говорять, що прийшли визволяти російськомовне населення він українського гніту, і багато хто у це вірить…
Це лише деякі поодинокі приклади того, як росія впливає на світове сприйняття України через культурно-історичне життя. А їх сотні тисяч, їх всі неможливо осягнути, але їм можна протидіяти.
Прослухавши все це постає чітком логічне запитання: «А що можу зробити я?» «Як мені не потрапити в тенета російської пропаганди?» «Як відрізнити факти від майстерно замаскованої брехні, хай навіть вони і загорнуті у красиві обгортки?»
І тут насправді є декілька варіантів. Перший з них – це розвивати критичне мислення, тобто здатність аналізувати, оцінювати та критично сприймати інформацію, щоб уникнути впливу пропагандистських чи маніпулятивних технік. Потрібно самостійно мислити та перевіряти інформацюї з різних джерел перед тим як поширювати чи вірити їй.
Це також і культурне просвітництво, тобто процес підвищення власного культурного рівня та освіченості через різноманітні культурні та освітні ініціативи. Можемо сюди окремим пунктом винести уміння відокремити реальні факти від вигадки, тобто уміння відрізняти правдиву інформацію від маніпулятивних, обманливих або пропагандистських заяв.
І щоб вміти правильно оперувати цими методами боротьби з пропагандою потрібно знати свою історію. Адже знання – це зброя, а правдива історія – чиста та непохитна. Знання власного минулого допомагає сформувати національну, культурну та особисту ідентичність, розширює свідомість та розуміння власної спадщини.
Історія циклічна, і саме тому її важливо вивчати, адже у нас є шанс не повторити помилки, які сталися у минулому а попередити та запобігти їм.
Аналізуючи пропаганду як загалом так і в контексті сьогоденної війни я виніс для себе думку, що Не достатньо говорити – потрібно усвідомлювати та діяти. Тобто коли ти бачиш, що десь поширюється, показується чи розповідається неправдива, викривлена та пропагандистська інформація просто сказати про це не достатньо. Потрібно усвідомити її та активно протидіяти.
Українська історія, як і історія будь-якої країни має свої світла та темні сторони, цього ніяк не уникнути, але важливим є саме об’єктивна оцінка цих подій, уміння проаналізувати та правильно донести їх.
Сьогодні в Україні створені десятки платформ для вивчення історії, і як показує опитування «Української правди» – багато українців почали цікавитися своєю історію саме з початком повномасштабного вторгнення. Цього року я писав курсову роботу на цю тему і можу з упевненістю сказати: Так, українці цікавляться своєю історією».
І щоб ви точно не потрапляли під вплив пропаганди та не повторювали фальшиві наративи – розвивайтеся, вивчайте свою історію та пам’ятайте: саме ви творці своєї держави, і саме вам визначати в якій країні жити.
